Незважаючи на наші протилежні характери, за заповітом моєї матері її майно було порівну розділене між мною та сестрою, і цей жест наголошував на її безумовній любові. У дитинстві я була бунтаркою, завжди прагнула виділитися, тоді як моя сестра була взірцевою дочкою, гордістю нашої родини. Мій авантюрний дух привів мене в місто, подалі від сільського життя, а воно залишилося, уособлюючи стабільність та суспільні цінності.
Минали роки, і життя йшло своєю чергою. Я зайнялася мистецтвом, досягла успіху і оселилася у своєму будинку зі своєю родиною. Моя сестра, що залишилася на селі, створила свою сім’ю. Коли померла наша мати, нас об’єднало горе, і ми мали вирішити, що робити з нашою спадщиною. Повідомлення нотаріуса про потенційну вартість маєтку у зв’язку з розширенням міста пробудило в мені не жадібність, а переконаність у тому, як мені потрібно вести себе в цій ситуації.
Усвідомлюючи значення сімейного будинку для моєї сестри, яка ніколи не покидала наше село, я вирішила повністю залишити його їй. Це було рішення не жертвою, а розумінням та коханням. Цей вчинок, аж ніяк не применшуючи мене, підтвердив мою віру в те, що сімейні узи важливіші за матеріальні блага. Подяка моєї сестри лише підтвердила, що я зробила правильний вибір, втіливши в життя спадщину нашої матері – любов та рівність.