Здивування від мого несподіваного повернення було відчутним. Коли я увійшла, шановні гості та члени моєї родини здивовано дивилися на мене. Мій син, поспішаючи, навіть не спромігся перевзутися, а чоловік стояв приголомшений. Мій від’їзд на роботу був слізним, чоловік і син благали мене якнайшвидше повернутися. Необхідність мого від’їзду була очевидною для всіх: ми були виснажені фінансово після багаторічних витрат на лікування моєї хворої свекрухи. Після її смерті я вийшла на роботу, залишивши чоловіка єдиним офіційним годувальником.
Минали роки, наповнені жертвами заради потреб моєї родини – від весіль до освіти, житла та багато іншого. Я старіла, перетворюючись на бабусю, але тягар “боргів” не слабшав, поки одного прекрасного дня я не зрозуміла, що все, вистачить. Я повернулася в Україну, здивувавши всіх своїм поверненням. Вдома на мене чекала незвичайна картина: моя сім’я та молода жінка, яка готувала їжу, вважаючи себе членом сім’ї. Її здивування, що я все ще залишаюся дружиною свого чоловіка, було дуже сильним.
Вона пішла, вирішивши, що її ввели в оману щодо моєї долі. Мій син втік з місця події, а чоловік, втративши дар мови, зник разом з гостями. Наступного дня він спробував примиритися з квітами, але я не піддалася і пішла, шукаючи відповіді у сина. Той наполягав на нейтралітеті, наголошуючи, що сімейні узи зберігаються незалежно від ситуації. Залишившись одна в квартирі, я міркувала про те, де все пішло не так, не в змозі зрозуміти, як мої зусилля щодо забезпечення щасливого та комфортного життя призвели до цього моменту.