Світ Насті впав у той момент, коли вона зачинила за собою двері вже колишнього спільного будинку. Розлучення залишило по собі лише порожнечу і безліч невирішених питань. Не маючи дітей, які могли б стати місточком між минулим та майбутнім, Настя відчула, що її життя розділилося на “до” і “після”. Переїхавши до невеликої квартири на околиці міста, вона опинилася перед необхідністю почати все з чистого аркуша. Цей новий будинок був символом її нового життя – нехай і не такого, про яке вона мріяла. Перші тижні були тяжкі.
Кожен куточок нагадував, що вона тут одна. Але згодом Настя навчилася знаходити втіху в дрібницях: у вечорах із книгою на підвіконні, у тиші ранкової кави, у самостійності виборів, які тепер робила тільки вона. “Ти змінилася,” – зауважила якось її подруга Олена, прийшовши в гості. “Так, напевно. Я сама себе ледве впізнаю,” – відповіла Настя з посмішкою, яка була набагато ширша, ніж раніше. Через рік Настя справді стала іншою людиною. Вона мала нову роботу, яка приносила їй задоволення, знайшла хобі у вигляді живопису та навіть почала зустрічатися з чоловіком.
Її нова квартира, яка колись здавалася пустою і неживою, перетворилася на затишне гніздечко, наповнене теплом і світлом. “Я ніколи б не подумала, що зможу знову бути щасливою”, – зізналася вона Олені, сидячи на кухні, заставленій її картинами. Іноді, щоб знайти себе, потрібно спочатку загубитися, мудро відповіла подруга. Розлучення, яке здавалося кінцем всього, насправді стало для Насті початком чогось нового та прекрасного. Вона зрозуміла, що життя не зупиняється на одному нещасті, а кожен кінець несе у собі зародження нового початку.