Моя бабуся, Ганна Семенівна, у свої 58 років раптово оголосила, що збирається вийти заміж за чоловіка, який молодший за неї на 13 років. Вся родина була здивована такими новинами, але бабуся здавалася на сьомому небі від щастя. “Я ніколи не бачила її такою щасливою,” – говорила мама, але в її голосі відчувалося занепокоєння. “Ти впевнена, бабусю, що це хороша ідея? Тебе не турбує різниця у віці?” – Обережно запитала я одного разу, коли ми разом готували вечерю. “Люба, коли справа стосується кохання, вік – це просто цифра. Віктор – чудова людина.
Ти маєш бачити, як він піклується про мене,” – відповіла бабуся з теплотою в голосі. Але ми з мамою все одно не могли позбутися сумнівів. Нас непокоїло, що Віктор може бути не таким вже й безкорисливим, як здається бабусі. “Ми повинні поговорити з ним. Подивитися йому в очі і дізнатися про його справжні наміри”, – вирішила мама. Коли ми зустрілися з Віктором, він здався нам щирим та відкритим. “Я розумію ваші побоювання, але я дійсно люблю Ганну Семенівну. Мені не важливі її гроші. Я хочу бути поряд з нею, тому що вона особлива”, – сказав він, дивлячись прямо в очі.
З часом ми побачили, наскільки щасливі бабуся та Віктор разом. Вони ділилися спільними планами на майбутнє, а його турбота та увага до неї не залишали сумнівів у його почуттях. “Може, ми й помилялися на його рахунок”, – визнала мама одного разу. Весілля було теплою та радісною подією. Бачачи, як сяють очі бабусі, я зрозуміла, що справжнє кохання справді не знає меж і забобонів. І хоча ми спочатку сумнівалися – тепер ми були щасливі за бабусю та її нове життя з Віктором.