Після передчасної смерті мого першого чоловіка, що залишив мене вдовою з сином, я знову вийшла заміж. З другим чоловіком, Антоном, ми маємо добрі стосунки, хоча з його родичами ми зустрічаємося нечасто. Цього літа, коли мій син був у таборі, свекруха запросила мене на сімейну вечерю на честь брата мого чоловіка, який приїхав з іншого кінця країни. Я планувала принести щось із собою і навіть подумувала про те, щоб захопити нашу гру “Монополія” – заповітний подарунок від моїх батьків синові.
Однак, поважаючи прихильність сина до цієї гри, я вирішила купити нову після того, як він висловив бажання не ділитися оригіналом. За вечерею, коли я розповіла родичам, що купила нову гру, бо син хотів залишити свою, мої свекри розкритикували мене: мовляв, навіщо я взагалі питала дозволу у сина? Вони вважали, що діти мають беззаперечно підкорятися батькам.
Я відстоювала свій підхід, наголошуючи на повазі до почуттів сина та його самостійності, у тому числі – не вторгатися в його особисте життя, не перевіряти його телефон. Ми обговорювали з ним безпеку в Інтернеті, і я довіряю йому, а він спокійно приходить до мене зі своїми проблемами. Вечір закінчився тим, що я відчула засудження та нерозуміння з боку сім’ї мого чоловіка, і я вирішила обмежити майбутнє спілкування з ними лише значущими подіями, і то – з поваги до чоловіка.