У свої 47 років я перебуваю у складній ситуації зі своєю матір’ю, якій зараз 67. Вона виховувала мене сама і озлобилася на життя після того, як мій батько покинув нас. Зрештою, вона влаштувалась на добре оплачувану роботу керуючої елітним рестораном, що покращило наше фінансове становище. Незважаючи на професійний успіх, її особисте життя було відзначено низкою невдалих стосунків з невідповідними чоловіками, і вона часто звинувачувала саме мене в тому, що не змогла знайти стабільного партнера.
Прагнучи уникнути напруженої ситуації в будинку, я вийшла заміж у 18 років і переїхала. Незабаром після цього моя мати зустріла Владислава – і вони одружилися. Він мені ніколи не подобався: цей чоловік постійно хвалився, що колись був заступником директора, але, переїхавши до маминої квартири, він привіз з собою лише одяг. На довгі роки наші шляхи розійшлися: моя родина тулилася у маленькій квартирці, а вони з Владиславом – у своїй. Мати рідко відвідувала мене і не допомагала з дітьми, зосередившись виключно на власному житті. Якось на мене чекало потрясіння: я дізналася, що вона переписала свою квартиру на Владислава, щоб він не втік від неї.
Зараз моя мама хвора і потребує догляду, але онука Владислава, яка живе у їхній квартирі, не виявляє до неї жодної уваги. Тож мама розраховує переїхати до мене. Ми з чоловіком, які нарешті комфортно влаштувалися в нашій трикімнатній квартирі, з дочками, що виросли і живуть самостійно, стали метою моєї матері. Я постійно борюся з відсутністю відповідальності перед нею, не згадуючи жодних приємних спогадів про її участь у моєму житті. Її раптове бажання, щоб я дбала про неї, більше схоже на обов’язок, ніж на справжній сімейний зв’язок…