Всі свої канікули я проводила в місті, занурюючись у книги та спілкування з друзями, але цього літа все змінилося. Бабуся, яка живе в старому будинку в селі, потребувала допомоги, і я вирішила провести з нею час, піклуючись про неї. Я не очікувала, що ці канікули розкриють переді мною сімейну таємницю, яка досі не дає мені спокою. “Ти знаєш, твоя прабабуся була незвичайною жінкою,” – почала бабуся одного разу, сидячи на ганку, поки я поливала квіти. Її голос був задумливим, і я відчула, що зараз дізнаюся про щось важливе. “А в чому була її незвичайність?”
– Запитала я, відкладаючи лійку. “Вона була цілителькою, знахаркою. Але в нашій родині про це не говорили,” – продовжила вона, а її очі загадково блиснули. Я остовпіла. “Цілителькою? Але чому про це мовчали?” “Це було небезпечно. У ті часи люди не вірили в такі речі, багато хто боявся і засуджував. Твоя прабабуся навіть пішла з села, щоб приховати свій дар,” – відповіла бабуся, дивлячись у далекий серпанок минулого.
Таємниця прабабусі огорнула мене, мов туман. Я почала ставити запитання, і бабуся розповідала мені історії про дивні випадки зцілення, про змови на здоров’я та врожай. “Ти маєш це знати, але не розповідай нікому. Це наша сімейна спадщина”, – попередила вона мене. З того часу я по-іншому почала дивитися на нашу сім’ю і на саму себе. Мені здавалося, що в моїх венах тече щось особливе, загадкове. Щоразу, повертаючись до міста, я відчувала ностальгію по селу, за бабусиними розповідями, за почуттям зв’язку з давніми традиціями нашої родини. Це відкриття стало частиною моєї ідентичності – таємницею, яку я досі дбайливо зберігаю в серці.