Костя виріс у сім’ї, де традиції та обов’язки цінувалися понад усе. Його батьки, особливо мати, завжди мали чітке бачення майбутнього. “Ти маєш стати лікарем, як твій батько!” – часто повторювала вона. Але мрії Кості лежали далеко поза медициною. Його пристрастю була музика. Він міг годинами грати на гітарі та складати пісні, відчуваючи, як його душа сповнюється радістю та свободою. “Музика – це хобі, Костю, не більше,” – казав батько, коли бачив його за гітарою. “Тобі потрібна справжня професія.” Конфлікт наростав, і одного разу Костя зібрався з духом, щоби висловити свої почуття батькам. “Мамо, тату, я не хочу бути лікарем. Моя пристрасть – музика,” – сказав він, дивлячись їм прямо в очі.
“Костя, ми хочемо тобі кращого. Медицина забезпечить тобі майбутнє,” – відповіла мати, здавалося, навіть не чуючи його слів. “Але це не те, що я хочу для себе,” – наполягав Костя. Дні йшли, а напруга в сім’ї зростала. Костя продовжував потай грати на гітарі і писати пісні, відчуваючи, як його мрія тихо, але невблаганно згасає під вагою батьківських очікувань. Все змінилося, коли його друзі вмовили його виступити на місцевому музичному фестивалі. Костя погодився, незважаючи на страх перед реакцією батьків.
На його подив, батьки також прийшли на цей фестиваль. Вони слухали його, спостерігаючи, як він оживає з кожною нотою, з кожним словом пісні. Після виступу вони підійшли до нього за лаштунками. “Костя, ми не знали, що ти настільки талановитий,” – сказала мати, сльози блищали в її очах. “Ти мав рацію. Ми мали слухати тебе, а не нав’язувати свої мрії,” – додав батько. З того дня Костін шлях став яснішим. Його батьки нарешті зрозуміли, що справжнє щастя їхнього сина – у музиці. І Костя усвідомив, що іноді для досягнення мрії потрібно мати сміливість протистояти навіть найближчим людям на цьому світі.