Якщо хтось запитає мене, кого я кохаю найбільше у світі, то я без вагань скажу: мою маму. Але, якщо запитають, хто найбільше зіпсував мені життя – відповідь залишиться тією ж. Моя мама, з її всепоглинаючою любов’ю та турботою, насправді багато чого в моєму житті зіпсувала. З дитинства вона була моїм щитом від усього. Вона завжди стояла між мною і будь-якою проблемою, чи то шкільними друзями, чи рішеннями, які я мала прийняти сама. “Мамо, мені запропонували поїхати з класом у табір цього літа. Я хочу поїхати,” – хвилюючись, сказала я їй одного разу.
“О ні, люба, це занадто небезпечно. Ти залишишся вдома, де я зможу доглядати тебе”, – була її відповідь. Це було типово для неї: вона завжди думала, що знає краще. Коли я підросла, її контроль лише посилився. Вона вибирала мені одяг, друзів, навіть університетський курс. Я відчувала, що моє життя не належить мені. Якось я вирішила сказати мамі все, що думаю про неї. “Мамо, я люблю тебе, але ти контролюєш кожен аспект мого життя. Мені потрібно самій приймати рішення”, – сказала я, зібравши всю свою сміливість.
Вона подивилася на мене з подивом, і її очі сповнилися сльозами. “Я тільки хотіла для тебе всього найкращого,” – прошепотіла вона. “Я знаю, мамо. Але мені потрібно вчитися на своїх помилках. Мені потрібно вільно дихати.” З того часу наші стосунки змінилися. Мама почала давати мені більше свободи, а я стала більш незалежною. Я зрозуміла, що наше кохання сильніше за будь-який контроль. Ми навчилися поважати один одного як індивідуальності, і це зробило наш зв’язок лише міцнішим.