Ганна та Ніна товаришували з того дня, як почали ходити. Жили по сусідству, на одному сходовому майданчику. Потім разом пішли до дитсадка, потім – до школи. У Ніни було розкішне, густе волосся, яке вона сплітала в косу до пояса. Ганна не могла похвалитися таким багатством, і по-доброму заздрила подрузі. Ганна була дівчинкою бойовою, завжди й у всьому захищала подругу. А Ніна була тихою та ніжною, намагалася з усіма підтримувати дружні стосунки. – Ніно, коли ж ти навчишся давати відсіч? – казала Ганна… Минали роки. Дівчата виросли. Ганна закінчила політехнічний, а Ніна – педагогічний інститути. Вийшли заміж. Народили дітей: Ганну доньку, а Ніна сина.
Тепер вони дружили сім’ями. Завжди разом – і у радості, і у горі. Коли синові виповнилося п’ять років, Ніна тяжко захворіла. Страшною хворобою. Лікувалася довго, із застосуванням хіміотерапії. Друзі не залишили її сім’ю з горем наодинці. Ганна щовихідних забирала сина подруги до себе, де їхні діти разом грали. А в будні, приходила до них, допомагала зварити щось. Підтримка чоловіка, друзів, колег та лікування зробили свою справу. Ніна пішла на виправлення. І нарешті дівчина одужала та виписалася з лікарні. Але у лікування був і побічний ефект.
Не стало розкішного волосся Ніни. “Згодом відростуть”, заспокоювали її лікарі. А поки що Ніна обв’язувала голову хусткою, щоб приховати відсутність волосся… Через два місяці після виписки з лікарні святкували День Народження Ніни. Гості вже всі прийшли, тільки найкращої подруги з родиною ще не було. Але коли ті увійшли, всі присутні здивовано розглядали Ганну. Вона гордо демонструвала свою нову зачіску. Точніше відсутність такої. Ганна обрила голову на лисо і не приховувала хусткою. – Навіщо ти це зробила? – вразилася Ніна і заплакала. Подруга підійшла, обійняла іменинницю і відповіла: – Ну ми ж з тобою виросли разом, ось тепер нехай і наше волосся росте разом!