В аеропорту, як завжди, було багатолюдно. Хтось відлітав, хтось прилітав. Хтось проводжав, а хтось зустрічав. Люди шастали туди-сюди, з валізами, з баулами, з рюкзаками. Влад привіз до аеропорту дружину та однорічного сина. Два місяці тому він лишився без роботи. Не зміг прогодувати родину. На сімейній раді вирішили, що дружина та малюк вирушать до батьків. За дві тисячі кілометрів. А Влад залишиться, спробує стати на ноги, а потім сім’я повернеться до нього. Щоб купити квиток, Влад склав список друзів, які можуть позичити гроші. Так і зібрав потрібну суму. І тепер, коли дружина та син пройшли паспортний контроль, чоловік стояв на вулиці, курив.
Йому не хотілося повертатися до спорожнілої квартири. Що йому робити там одному? До нього підійшла молода, але вже з кількома золотими зубами, циганка з дитиною на руках. – Дай руку, поворожу. Влад подивився на циганку. Що побачила у його погляді циганка, чоловік не знав. Чи то біль через розлуку з коханими, чи то ненависть до цього світу, що розлучив його з дружиною та сином, але циганка відскочила від нього зі страхом в очах. – Ну, що такого я сказала? – Злякано – здивовано промовила вона. – Стій, не тікай, – сказав Влад. – я сам тобі поворожу. Тебе батьки видали заміж за старого. Ти його не любиш, а він тебе б’є. І нирки у тебе хворі.
Циганка, вислухавши все, залізла у велику спідницю і діставши сотенну купюру простягла Владу. – Навіщо? – За ворожіння. Ти все правильно сказав. А за ворожіння обов’язково треба платити, інакше прийде горе… Циганка пішла. “Чого там гадати? З дитиною – значить одружена, золоті зуби – значить хтось їх вибив. Хто? Чоловік. Те , що чоловік старий, так у циган традиція така. А нирки – так у неї мішки під очима”. Але цю сотню він заробив чесно. Можливо, вона стане початком нового шляху…