Мій колишній чоловік уже жив своїм життям, а ось його мати, моя колишня свекруха, продовжувала вторгатися в мою під виглядом турботи про нашу дочку. Мені хотілося, щоб вона натомість зосередилася на тому, щоб переконати сина регулярно платити аліменти. Ми з Вовою прожили у шлюбі 6 років – період, відзначений нещастями. Ініціатором розлучення стала я, але не через страх перед перспективою самотнього батьківства, а через страх перед даремно прожитим життям з недбайливим і невірним чоловіком. Коли свекруха дізналася про розлучення, вона благала мене передумати, не бажаючи, щоб її син повертався до неї. Вона намагалася применшити його недоліки, але я була сповнена рішучості продовжити процес. Розлучення було швидким, оскільки за час шлюбу ми встигли придбати лише телевізор.
Після розлучення Вова швидко став жити своїм життям, його нова дружина чекала від нього дитину. Однак колишня свекруха надмірно часто втручалася в моє життя, часто приїжджала під приводом побачитись з онукою, а заразом і поцікавитись моїм особистим життям. У мене з’явився час для себе: я проводила вихідні з друзями, подорожувала та займалася діяльністю, яка була неможлива у шлюбі, де я почувала себе зведеною до домашніх обов’язків. Однак ця знову набута свобода не подобалася моїй колишній свекрусі. Вона вважала, що я маю прищеплювати дочці традиційні домашні цінності, але в мене були інші уявлення про виховання.
Втручання колишньої свекрухи дійшло до того, що вона одного разу обшукала мою квартиру в пошуках ознак присутності чоловіка , помилково прийнявши за доказ стару зубну щітку. Коли вона зажадала пояснень, я заявила про своє право на недоторканність приватного життя і нагадала їй, що її син вже не є моїм чоловіком. Все це призвело до бурхливої суперечки, яка закінчилася тим, що вона пригрозила звернутися до служби захисту дітей та подати до суду на опікунство. Минуло вже три тижні після цієї конфронтації, а вона не дзвонить і не приїжджає. Майбутнє цієї ситуації залишається невизначеним.