Протягом 3 років мої батьки безжально тиснули на мене, щоб я розлучилася з чоловіком, називаючи його дармоїдоам через його скромний доход і статус студента. Вони не хотіли помічати того факту, що він був небагатого походження і все ще піднімався професійними сходами, тоді як я була забезпечена респектабельною роботою, власною квартирою та машиною. Мій чоловік провів юність, підтримуючи своїх молодших братів і сестер, відкладаючи здобуття вищої освіти.
Коли ми одружилися, йому було 32 роки – і він навчався на програміста, проте продовжував робити свій внесок у наше домашнє господарство, незважаючи на навчання. Це не заспокоїло моїх батьків, які постійно критикували наші стосунки, стверджуючи, що я несу весь фінансовий тягар сама. Їхні постійні глузування призвели до того, що я порвала з ними всі зв’язки. Через 2 роки наші відносини кардинально змінилися. Всесвітні обмеження залишили моїх батьків без роботи: тепер вони покладалися виключно на пенсію моєї матері.
Наразі мої батьки повністю залежать від фінансової підтримки мого чоловіка. Він, нині директор великої компанії, щедро допомагає їм, ніколи не згадуючи про їхні минулі різкі слова. Але найдивніше те, що мої батьки так і не вибачилися за свою минулу поведінку. Іноді я відчуваю бажання нагадати їм про їхню минулу погану поведінку, але утримуюсь. Не хочу засмучувати старих людей.