Той липневий день розпочався як завжди. Катя, разом із мамою та татом, вирушила на дачу. Дорога була знайома, але сьогодні вона була особливою. Усі родичі зібралися разом, щоб підтримати бабусю, яка тяжко хворіла. Прибувши на місце, Катя побачила юрбу родичів. Її тітки готували частування, дядьки розводили мангал, а діти грали у хованки. – Як вона почувається? – Запитала Катя у мами, вказуючи на бабусю. – Слабо, але ми тут, щоби підтримати її, – відповіла мама. День проходив напружено.
Усі намагалися приховати свою тривогу та підтримувати бабусю всіма силами. Але вечір приніс із собою несподіваний подарунок – літній дощ. Спочатку краплі падали повільно, але незабаром почалася справжня злива. Молодша племінниця Каті, Маша, була першою, хто вибіг із дому, кричачи від радості. Вона бігла, стрибала по калюжах і сміялася. – Ходімо! – Закричала вона. За нею пішли й інші діти. Спочатку дорослі дивилися на них з подивом, але потім і вони, один за одним, зважилися на цей божевільний вчинок. Незабаром двір був сповнений сміхом і радістю. – Я не пам’ятаю, коли востаннє бігала під дощем!
– Крикнула Катя, обіймаючи свою сестру. – Це просто неймовірно, – сказав її тато, сміючись і кружляючи під зливою. Навіть бабуся, сидячи на веранді, посміхалася на все обличчя, дивлячись на сімейні веселощі. Коли дощ закінчився, всі зібралися в теплій хаті, сміючись та обговорюючи цей несподіваний момент. – Дякую вам, – прошепотіла бабуся, покращивши свій настрій. – Цей день я ніколи не забуду. Катя зрозуміла, що іноді маленькі моменти щастя можуть бути набагато ціннішими за великі події. Цей день став особливим для всієї їхньої сім’ї, і вони згадуватимуть його ще довгі роки.