Одного разу чоловік прийшов з роботи, почувши часниковий запах котлет, кинувся на кухню, не сходивши в ванну. Поки дружина копошилися в спальні, він скинув сорочку на стілець і взяв їжу. Віра, почувши стукіт на кухні, вибігла з кімнати. Спітнілий Іван розвалившись за столом, наминав котлети з картопляним пюре. Його тіло покрилося крапельками по ту.Неприємний запах тіла перемішався із запахом їжі. Це було так неприємно, що Віра, тримаючись за серце, пішла в спальню, впала на ліжко і гір ко запла кала. Вона подумала про те, що життя пройшло, почуття зотліли, раніше чоловік не дозволяв собі брудним сідати за стіл. Він йшов у ванну, мився, а потім покірно чекав за столом, коли дружина подасть їжу. Це був цілий ритуал. Після їжі він приділяв увагу Вірі. Ці лував за вушком і говорив, що вона найкраща дружина на світі.
А тепер все стало нудно і сумно. Витерши сль ози, вона зайшла на кухню. — Я не зрозуміла, що, вже вітатися не потрібно з дружиною, сам лазиш по каструлях. Митися не потрібно, по всій квартирі стоїть неприємний запах. Ти тут один живеш, чи що? — Віра , — витріщив очі Іван, — голодний був, а зайшов, запахи такі, що не стримався, ти вибач. Я зараз помиюся. Він встав, прошмигнув повз дружини. — Фу — закрила ніс Віра. Подзвонила подруга, сказала, що завтра вони зустрічаються із загальною приятелькою в кафе, якщо бажає, може приєднатися. Поговорити про своє, жіноче. Віра погодилася. На наступний день вона наготувала чоловікові їжі, стала збиратися на зустріч. Яке плаття не надіне, мале.
Вона так давно нікуди не виходила, нічого собі не купувала, що не вбиралася, не дивилась в дзеркало, що дивлячись на всі ці складочки, ахн ула. Халати просторі, нічого не видно. Магазин поруч, одягатися ошадно не потрібно було. А тут такий випадок і ось — приїхалиПоруч жила сусідка такий же комплекції. Хоч і було соромно, але по сусідської дружби зайшла і розповіла про невдачі. Сусідка якраз купила собі нову сукню. І хоч вона була не на цей сезон, запропонувала Вірі. Зробила їй зачіску і наклала легкий макіяж. Віра в дзеркалі себе не впізнала — «королева» та й годі. Подруги вже чекали за накритим столом. Побачивши Віру, присвиснув.
На її тлі, навіть вони, стрункі, зблякли. — Ти що, вийшла заміж за кап ітана? — пожартувала подруга, пробуючи на дотик Веріне плаття. — Так, відстали ми з тобою від життя, — сказала інша. — Ти вистачить вам, дівчатка. Рада вас бачити, сто років не зустрічалися. Офіціант обслужив столик. Одна подруга поскаржилася, що чоловік пішов до іншої. Гаразд би, до молодий, а то до старої. Інша сказала, що вона заздрить, краще б у неї теж пішов. Віра пл акала разом з подругами про жіночу нещасну долю. — А ти що мовчиш? Ти хоч щаслива? — схлипуючи, запитала одна з жінок, друга теж уважно подивилася на віру. — Я? А що я? У мене все добре, навіть соромно зізнатися, — посміхнулася Віра.
— Якось невпевнено ти говориш, — примружила очі подруга. — Ну чому ж? Чоловік працює, я домогосподарка — випрати, прибрати, приготувати. Все як у всіх, хіба що чоловік, як мужик вже здувся. А в іншому все нормально. — Щаслива! Зате не втече тепер ні до кого! За тебе буде триматися! Плаття він тобі купує, значить люби ть. Решту можна пережити, не дівчатка вже, — з заздрістю сказала подруга. — Тобі б в моїй шкурі побувати, на руках би чоловіка свого носила, — сказала інша. Пізно ввечері подруги викликали таксі. Віра жила ближче всіх, поїхали її проводжати. Вже біля під’їзду одна з жінок каже:
— Твій то чекає, світло горить, переживає. Як же давно ми в тебе в гостях не були, може запросиш на чай? — Чи не пізно чаї ганяти? — позіхнула інша. — Якщо тобі пізно, ти можеш їхати, — запропонувала вона. — Та як же я тебе одну залишу. Та й до свого їхати не хочу. Віра сиділа в холодному по ту. — Ти чого мовчиш, чи не запрошуєш, чи що? — Запрошую. Підемо! Віра забула ключі від квартири, тому довелося дзвонити. Двері відчинив чоловік, з квітами в руках. Чистенький, пахне, при параді. Побачивши дружину не одну, зніяковів. — Тримайте мене, я зараз упаду, — застогнала одна з жінок. Чоловік дістав з букета по квітці і вручив подругам дружини. Запросив на кухню.
А там торт, фрукти, тільки дві чашки до чаю. Віра швидко дістала з серванта чашки. Чаювання видався веселим, чоловік Віри багато жартував, був весь вечір, як заведений. Проводжали вони з Вірою гостей далеко за північ. Повернувшись в квартиру, Віра стала замикати на ключ двері, коли чоловік обійняв її і поці лував за вушком. — Яка ти красива у мене. Я так злякався, що ти образилася на мене і пішла. А потім подумав, що йти тобі нікуди, бродиш десь. Вирішив зробити сюрприз. — Дякую, сюрприз виявився до речі, як бачиш. — Я погано пам’ятаю твоїх подруг, вони давно не бували у нас чомусь. — Життя закрутило, у кожної свої пр облеми. Підемо спати, втомилася я. Віра акуратно зняла сукню.
Прийняла душ. Їй здалося, що чоловік спи ть. Вона тихенько прилягла скраю і потягнула ковдру. Раптом чоловік обі йняв її: — пампушечки моя улюбл ена, — прошепотів він. Вранці чоловік снідав з настроєм, ненавмисно пролив чай і подивився на дружину. — Нічого, Іванко, я зараз витру, — схопила вона серветку. Коли витирала стіл, Іван узяв за руку і підніс її до гу б: — Який же я щаслива людина, Віра. Ти пробач мені, що я в минулий раз так пог ано повівся — Забудь, це я погарячкувала — Ааа, хотів запитати, що за сукня на тобі було вчора? — У сусідки позичила, — махнула рукою Віра. — Тобі вона дуже йде. Дізнайся, де купила, скільки б воно не коштувало, купи собі таке ж. Іван поц ілував дружину і пішов. Віра вийшла на балкон і довго дивилася вслід чоловікові.