Немає в житті нічого гіршого, ніж безпідставні підозри у зраді. Дякувати Богу, мій чоловік виявився більш ніж адекватним. Ми з Георгієм познайомилися 20 років тому. Зустрічалися 2 роки, а потім вирішили узаконити стосунки. Особливо не затягували з дитиною, тож через 9 місяців у нас народилася донька. Ми були звичайною сім’єю, однієї дитини нам цілком вистачало, і другу ми не планували. У нас завжди були гармонійні стосунки, тому я вважала себе щасливою дружиною та мамою. Коли нашій доньці Аліні виповнилося 3 роки, ми почали думати вже про другу дитину. Через півроку я завагітніла. Ми з чоловіком сподівалися, що буде син. Наші мрії справдилися – і ми були щасливі.
Під час другої вагітності, як і вперше, чоловік не дозволяв мені нічого робити. Я тільки готувала їжу і доглядала себе: все інше лежало на плечах Георгія. Цього разу пологи були важкими, але найважче було після: коли я побачила свого сина, то не могла впоратися зі своїми емоціями. Хлопчик був здоровий – ось тільки волосся у нього було руде! А у чоловіка русяві, у мене – каштанове. Я подумала – все: Жора запідозрить мене в зраді і вимагатиме тест на батьківство . Одним словом, дуже боялася зустрічі батька та сина. Але цей момент настав:
– Любий, наш синочок чекає на тебе в палаті. Але перед цим мені треба щось сказати. Він здоровий, але тільки волосся у нього руде – я ледве стримувала сльози! – Та гаразд! Це ж чудово! Він успадкував гени моєї улюбленої тітоньки! – сказала Георгій і радісно обійняв мене. Я не могла повірити, що нарешті настало полегшення. Жора довго сміявся з того, що я злякалася, але запевнив мене, що ні секунди не підозрював мене в зраді. Так, пощастило мені із чоловіком!