Римма Олексіївна, жінка старше 60 років, після виходу на пенсію взяла до себе кошеня та цуценя, здійснивши давню мрію, відкладену через її бурхливе життя. Спочатку з нею жили її дорослі діти, але тепер, вийшовши на пенсію, вона шукала усамітнення зі своїми домашніми тваринами, насолоджуючись спілкуванням та рутиною, які вони приносили. Старша дочка, Аня, була матір’ю двох дітей і колись жила у другій квартирі Римми зі своєю родиною. Жінка планувала здати цю квартиру в оренду, але, хвилюючись за дочку, дозволила їй залишитися. Однак згодом вона почала турбуватися з іншого приводу, оскільки Аня не вирішувала своєї житлової проблеми, а продовжувала розширювати свою сім’ю.
У результаті Римма вирішила продати успадковану квартиру, щоб допомогти своїм дітям. Її син, більш відповідальний, ніж Аня, вже мав деякі заощадження і чекав на дитину, але ніколи не вимагав допомоги. З іншого боку, Аня знаходила причини, щоб уникнути іпотеки, змушуючи Римму щоразу нагадувати їй про початкову угоду. Зрештою, квартиру було продано, і Аня оформила іпотеку на невелику квартиру. Римма дбайливо ставилася до своїх вихованців, забезпечуючи їм належний догляд та харчування, навіть якщо це означало скорочення власних витрат.
Незважаючи на критику, особливо з боку Ані, яка переконувала її допомагати їй матеріально замість того, щоб витрачати гроші на свійських тварин, Римма трималася стійко. Вона вважала, що несе відповідальність за своїх вихованців, тоді як її діти, особливо, коли мають власні сім’ї, повинні самі про себе піклуватися. Римма визнала виправданим своє рішення побалувати своїх вихованців, а не надавати подальшу фінансову допомогу, стверджуючи, що вона вже надала достатню підтримку дітям, продавши успадковане майно, щоб задовольнити їхні житлові потреби.