Коли син був живий, то я йому щоразу говорила, що зі своєю дружиною Людкою він щасливий не буде. Син покійний із нею три роки мучився. Вона ж не знала меж. Ніколи навіть не питала, звідки він бере гроші, щоб розважати її. Мій хлопчик горбатився на трьох роботах, до батьків вибратися на вихідних не міг, а їй було мало. Після пoxо рону ми цю негід ницю прогнали. Вона тільки й встигла, що куртку прихопити. Я з чоловіком вирішили, що жодної речі їй не віддамо. Все було куплено за гроші сина. Цій Людці нічого не належить. Вона приходила кілька разів, щоби забрати речі, але ми її на поріг не пускали.
-Що ти сюди тягнешся? Усі гроші від нас хочеш? Ми тобі не Олексій, на шию не дамо сісти. Ось бідолаха через тебе в мог и лу зліг. Ти навіщо його змусила вночі їхати до своїх батьків? До ранку терпіти не могла? Ненавиджу тебе, гадино. — Кричала я на неї. У день ав ар ії, мій син Олексій о третій годині вночі поїхав до апт еки, а потім мав поїхати до тещі додому. Чи бачите, вона себе погано відчула. У результаті сина не стала, а тещі просто захотілося уваги, тому й розіграла спектакль із поганим самопочуттям.
Багато друзів Олексія не розуміють, чому ми так погано ставимося до Люди. А як ставитися до людини, яка відправила мого сина на см е р ть? Вона часто дзвонить, загрожує су дом, якщо квартиру не звільнимо і речі їй не віддамо. Думає, що вона має права щось вимагати від нас, але це не так. Квартира оформлена на чоловіка мого, а речі я забрала, як моральну шкоду. Все золото, яке купив мій син, було придбано на його чесно зароблені гроші. Вона й копійки на них не витратила. Я вважаю, що ми з чоловіком робимо правильно.