На вулиці був похмурий день, і Люба, як завжди, займалася викладанням товарів на полицях свого відділу в магазині. Раптом її спокійний світ розірвався гучним криком. — А чому у вас прострочена сметана на полиці стоїть? Людей отруїти хочете? — неадекватна дамочка, з червоним від обурення обличчям, розлютилася на Любу. — О, перепрошую за незручності. Я негайно приберу прострочений товар, — швидко відповіла Люба, намагаючись заспокоїти жінку. Але та була явно не в дусі і продовжувала кричати, привертаючи увагу інших покупців . Люба спробувала діяти швидко. Вона ввічливо взяла у дамочки прострочену сметану і поспішила прибрати залишки з полиці, проте жінка продовжувала знаходити нові причини для обурення.
— Ось ще цей йогурт теж прострочений! І виглядаєте ви, дівчино, ніби не спите ночами! Це що за обслуговування? Люба почервоніла від сорому та гніву, але продовжувала залишатися ввічливою. — Вибачте, ми обов’язково звернемо увагу на це і вживемо заходів, — м’яко сказала вона, хоча в глибині душі кипіла на максимальному рівні. У цей момент підійшов її колега Віктор, і взяв ситуацію під контроль. — Здрастуйте, жінко, я менеджер цього відділу. Чим можу допомогти? — він чемно запропонував свою допомогу, намагаючись відвернути невдоволену жінку від Люби. Дамочка переключила свій гнів на Віктора, продовжуючи скаржитися на якість обслуговування та товари, що продаються.
Люба в цей час прибрала всі прострочені продукти і взялася за звичайне викладання товарів, поки Віктор заспокоював розлютовану жінку, переконуючи її, що магазин вживає всі можливі заходи, щоби такого більше не повторилося. З того часу Люба щодня перевіряла терміни придатності продуктів, намагаючись запобігти подібним інцидентам. Вона була вдячна Віктору за підтримку в той стресовий момент і водночас відчувала, як між ними почало з’являтися щось більше, ніж дружні стосунки на роботі.