Я була заміжня протягом 12 років. Спочатку ми жили з батьками мого чоловіка, поки моя бабуся не залишила мені квартиру. Ми були в захваті від того, що тепер у нас було власне житло і ми більше не пристосовувалися ні до кого іншого. Щоб допомогти своєму молодшому синові, братові мого чоловіка, моя свекруха продала свою квартиру, віддала йому гроші та поїхала на заробітки за кордон.
Протягом багатьох років вона посилала гроші тільки своєму молодшому синові, а нам вона висилала тільки їжу, причому тільки раз на рік, на що ми відповідали своїми посилками. Через 10 років її здоров’я погіршилося, і вона вирішила повернутись додому, але тепер їй не було де жити. Молодший син промотав свої гроші і жив із батьками своєї дружини, які не мали можливості дати притулок і свасі. Свекруха передбачала, що ми не заперечуватимемо, якщо вона житиме з нами, але у нас була маленька квартира, і я не хотіла, щоб мій син ділив з нею свою кімнату.
Винаймати квартиру було для неї неможливо, тому що у неї більше не було грошей, а молодший син відмовився допомагати, заявивши, що йому потрібно думати про свою родину. Більше того, підтримка, яку надавала моя мати, добігла кінця. Тож я нічим не можу допомогти. Якщо бути до кінця чесною, то й не хочу.