Три роки тому я повернулася з Греції , дійшовши остаточного висновку, що двох десятиліть за кордоном було цілком достатньо. Я накопичила значну суму, щоб забезпечити собі незалежність у наступні роки. У мене є дочка – заміжня, з двома дітьми. Незважаючи на мої заощадження, я таки вибрала роботу на батьківщині, погодившись на скромну зарплату, достатню для найнеобхіднішого. Нещодавно моя дочка звернулася за фінансовою допомогою для покупки нової квартири. Я відмовилася, пояснивши, що мої заощадження призначені для моєї безпеки у старості.
Вона образилась. Однак я почувала себе виправданою у своєму рішенні. Раніше я вже подарувала їй квартиру із двома спальнями, яку успадкувала від батьків. Протягом 15 років вона, її чоловік та їхні діти жили там. Вони самі мали знайти своє власне рішення. Я ростила її поодинці після розлучення з її батьком, справляючись з усім сама.
З іншого боку, її чоловік ніколи не думав про роботу за кордоном чи планування майбутнього житла для своїх дітей. Знаючи про мої заощадження, донька сподівалася, що я допоможу. У результаті я таки запропонувала позичити їм гроші, якщо вони пообіцяють повернути мені борг. Донька пішла, обмірковуючи пропозицію, але не зв’язувалася зі мною вже тиждень. Швидше за все, вона все ще засмучена.