Зіна, свекруха Ірини, кричала на свою невістку: — Бери свою дитину і пішли геть. Це не наше дитя. Але ж Валера тобі так довіряв! Іра тільки й робила, що обіймала свого малюка і nлакала. А Зінаїда всю ваrітність Іри продовжувала твердити, що вона ваrітна не від її сина. Валера виріс маминим синочком, і все життя перебував під її контролем. Навіть сімейне життя його не змінило. А Іра нічого не могла вдіяти з цією ситуацією, і тільки лише дивилася на чоловіка заnлаканими очима. — Валєра, чому ти дозволяєш своїй мамі чіплятися до мене з будь-якого приводу? Що я зробила не так? — Потерпи, Люба. Це ж мама! Але останньою краплею в чаші терпіння Ірини були слова свекрухи про те, що дитина, яку нещодавно наро дила Ірина, не від її сина…
Робити було нічого. Іра зібрала всі речі, маленькі дрібнички малюка — і поїхала до своїх батьків. Але найболючіше було не це: жінку добив день її відходу, коли Валера навіть не намагався її зупинити. Свекруха здобула перемогу і тріумфувала. Нарешті вона повернеться до свого нормального життя. Адже вона прекрасно пам’ятала і намагалася повернути ті вечори, коли її Валерка повертався з роботи, і вони сідали за стіл, вечеряли, пили чай і мило розмовляли. Але одного разу сталося для неї непередбачене. Валера повертався додому з роботи пізно ввечері, коли на нього накинувся невідомий хуліган, оглушив його і пограбував.
На жа ль, Валера так і не прийшов до тями, і пішов на той світ… Зіна майже втратила розум. Щовечора вона заходила в кімнату сина, чіпала його речі і nлакала… А у Іри все налагодилося. Ось вона, радісна, бігла в дитячий садок, щоб забрати Тимошу. На роботі їй дали підвищення, kоханий чоловік приготував їй вечерю, а малюк радував її своїми успіхами – в такому-то ранньому віці. Одного разу Іра побачила свекруху — і мало не злякалася її вигляду. Та була як бездом на, ну як-була? Було тільки те, що від неї залишилося. — Ой, це ж Валера. Ну, точно, Валера-говорила вона крізь сльо зи… Ірочка, прости мене, будь ласка. Це я зруйнувала вашу сім’ю, та й свою теж. Я найгірша людина на світі… Іра зглянулася над колишньою свекрухою. Тепер вона час від часу дозволяє бабусі спілкуватися з рідним онуком.