Вранці, перед тим, як піти до школи, мій син вручив мені листа і попросив, щоб я прочитала його, коли він уже буде в школі. “Мам, будь ласка, прочитай це, коли я піду,” – сказав він із серйозним виразом обличчя. Я здивувалася і водночас жахнулася: що ж там могло бути, коли син попросив мене про таке? Весь ранок я була напружена, не могла зосередитися на роботі, переживаючи, що там написано в листі. Коли син уже був у школі, я не могла більше чекати та відкрила його листа. І сльози почали литися з очей.
У листі він написав, що ненароком розбив мій флакон улюблених парфумів і боявся моєї реакції. Він вибачався і обіцяв, що готовий буде віддавати свої кишенькові гроші, щоб купити мені новий флакон. Я була зворушена його турботою та почуттям відповідальності. Я зрозуміла, що він вже стає дорослою і намагається брати відповідальність за свої вчинки.
Я зателефонувала йому до школи і сказала, що все гаразд, і що я не сержуся на нього. “Мам, я так переживав,” – він сказав мені з полегшенням у голосі. “Я знаю, мій любий, але ти не повинен був так переживати. Це був просто нещасний випадок”, – відповіла я йому. “Дякую, мам. Я тебе люблю,” – сказав він. “Я тебе теж люблю, мій любий,” – відповіла я йому, відчуваючи себе благословенною мамою такого чудового сина.