Іра вийшла заміж і оселилася ближче до своїх батьків. Вони з Ігорем були разом вже два роки, але знали один одного з дитинства, бо жили на одній вулиці і ходили в одну школу. Тетяна, мати Іри, дуже хотіла мати онуків. Вона часто міркувала про те, як важкі часи в минулому вплинули на її рішення мати лише одну дитину. На її радість, Іра незабаром оголосила про свою вагітність. Ця новина переповнила Тетяну радістю. У міру наближення пологів Іра дедалі частіше була в батьківському будинку. Вони готувалися до появи новонародженого, обговорювали імена, ідеальне місце для дитячого ліжечка та найкращий візок для покупки.
Під час одного з візитів Тетяна здивувала Іру двома великими коробками, наповненими дитячим одягом та предметами першої необхідності, які колись належали Ірі. Ці предмети, що добре збереглися, були як нові. Згодом Тетяна розповіла, що вона також зберегла багато старих іграшок Іри. Роками вони зберігалися на горищі, вона спустила стару валізу, наповнену дитячими спогадами: плюшевого ведмедика, гумових ляльок, пластикову білку, качечок для купання та дерев’яне лялькове ліжко, виготовлене батьком Іри. Ці іграшки перенесли Іру в минуле, навіваючи теплі, заповітні спогади. Побачивши старі іграшки, Тетяна запитала, чи не визнає Іра їх застарілими. Але Іра, занурена в ностальгію, висловила свою подяку. Вона вірила, що іграшки не старіють: старіють лише люди.
Для неї ці іграшки були вічними друзями з її минулого. Тетяна зізналася, що зберегла все в надії, що колись у неї народиться ще одна дитина. Але проблеми зі здоров’ям завадили їй це зробити. Тепер вона була задоволена, знаючи, що дочка Іри знайде радість у цих дорогоцінних предметах. Після народження дочки Іри, Світлани, старим іграшкам знайшлося затишне місце у її кімнаті. Іра часто дивилася на них, відчуваючи глибокий зв’язок між своїм минулим та майбутнім доньки.