Марія була здивована, коли до неї на кухню зайшла незнайомка і запитала, чи вона не дружина Івана. Жінка, Наталя, виявилася першою дружиною Івана, яка жила з ним сорок років тому. Між Марією та Наталією зав’язалася напружена та цікава розмова: Наталя оглядала будинок і розпитувала Марію про її життя з Іваном. Запитання Наталії ставали все більш підозрілими, вона з’ясовувала, як Марія та Іван розпоряджаються грошима, чи сперечаються, як ведуть побут.
Наталію здивувало, що Марія не знає точно, як у них справи з фінансами, і натякнула на їх сумнівний спосіб життя. Марія, хоч і була спантеличена розпитуваннями, але поділилася інформацією про їхнє щасливе сімейне життя, у тому числі про 3 онуків. Наталя зізналася, що всі її троє чоловіків після Івана померли, через що деякі сусіди називали її “чорною вдовою”. Вона запитала, як так вийшло, що її перший чоловік залишився живим, але запевнила Марію, що не тримає зла на Івана і нічого поганого йому не бажає.
Розмова ставала дедалі незручнішою. Прощальні слова Наталії були дивними, втім, як і вся їхня розмова: вона попередила Марію, щоб та не розповідала Івану про її візит. Марія дивилася вслід Наталі, що йшла, відчуваючи одночасно розгубленість і полегшення, коли зрозуміла, що та зникла з її життя так само раптово, як і з’явилася. Деякі образи з минулого стають якорями, які не дають нам рухатися далі. Знаєте, це ще треба мати сміливість, щоб прийти до людини і хоча б постаратися позбутися цього невидимого «якоря».