Живучи в селі, ми з чоловіком покладали великі надії на єдиного сина, Максима, який став інженером. Ми були забезпечені і хотіли для нього найкращого, навіть сподівалися вибрати йому відповідну наречену із забезпеченої інтелегентної родини. Максим наполягав на тому, щоб зробити свій вибір самостійно, і ми чекали. В одну із субот син приїхав із сюрпризом: до нас приїхали його наречена, Марина, та її чотирирічний син, Андрій. Приголомшена таким поворотом подій, я тяжко переживала новину про те, що моя невістка розлучена, і вона має дитину.
Пізніше я висловила своє розчарування синові, що призвело до розриву, який тривав три роки. Зрештою, я пішла на примирення, вибачилася перед Мариною і пообіцяла любити її та Андрія як своїх рідних. Наші стосунки розцвіли, і я знаходила радість в онуку, особливо готуючи йому його улюблені вареники з вишнею. Пізніше я дізналася, що Максим не може мати дітей і Андрій став моїм єдиним онуком. Я не засмучувалася, адже Андрій став моїм найдорожчим чоловічком. Однак моє щастя з повноцінною сім’єю тривало недовго. Одного фатального дня і син, і невістка пішли з життя дорогою додому. Отже, ми з Андрієм залишилися вдвох.
Добре хоч він уже на той момент був дорослим хлопцем і сам міг про себе подбати… Зараз онук хоче забрати мене до себе, я залишаюся у своєму селі, дорожчачи спогадами та квітучою вишнею у дворі. Я міркую про свою помилку, коли відкинула Марину, і вдячна за шанс виправитись. Я розумію, що плани Бога завжди вищі, і їх треба приймати з вдячністю, цінувати кожну мить, проведену з дорогими людьми.