Хоч я щодня і проходила повз будинок свекрухи, але не спілкувалася з нею багато років через нашу непросту історію. Вона була проти того, щоб її син, Михайло, одружився зі мною — дівчині із села, з менш забезпеченої родини. Михайло був закоханий у мене і, не підкоряючись батькам, пішов від них до мене. Він був моїм героєм, завжди підтримував мене. Коли народився наш син Андрій, він невтомно працював над будівництвом нашого будинку, який не міг зрівнятися з величним будинком його батьків, але був найкращим і найгарнішим для нас.
На жаль, мій дорогий Михайло пішов із життя у 47 років. Андрій став опорою та підтримкою у цей тяжкий час. Через роки Андрій представив мені свою майбутню наречену. Спочатку я була насторожі, але вирішила не повторювати помилок свекрухи. Згодом я покохала її, як рідну дочку. Якось я зустріла свекруху в поліклініці. Ми уникали один одного, але, побачивши її – настільки тендітну і самотню, я забула свою багаторічну образу. Ми розмовляли, і вона розповіла про своє погане здоров’я та самотність.
Цей день став поворотним у наших стосунках. Я почала доглядати її, а Андрій з дружиною регулярно відвідували її. Минулі образи пішли, на перший план вийшла людяність. Життя швидкоплинне, а любов безцінна, так що не витрачайте свій час на безглузді речі на кшталт образи чи заздрості.