У 60 років я опинилася у несподіваному любовному трикутнику. Вийшла заміж я в 20 років за людину з нашого села, і в нас народилося четверо синів. Кохання не було нашою рушійною силою, і жили ми скромно, заробіток чоловіка ледве забезпечував наші мінімальні потреби. Виховуючи дітей, я нехтувала собою, а у чоловіка були швидкоплинні романи, про які я знала, але мовчала заради наших дітей. Коли наш молодший закінчив школу, я подала на розлучення та поїхала працювати за кордон.
Протягом 13 років я працювала, накопичивши достатньо коштів, щоб побудувати гарний будинок для себе в нашому селі. Протягом усього цього шляху мої стосунки з дітьми залишалися натягнутими, фінансова допомога їм від мене надавалася лише у разі потреби. На заключному етапі будівництва будинку я познайомилася з Михайлом, начальником бригади, привабливим та працьовитим чоловіком. Ми з ним спілкувалися не тільки по роботі, а й обговорювали інші теми.
Будучи нещодавно розлученим, він запропонував мені почати спільне життя, і я не відмовилася , адже у мене вже на той момент були почуття до нього. Тим часом, мій колишній чоловік почав виходити на зв’язок. Жалкуючи про свої минулі вчинки, він освідчився мені і попросив про возз’єднання. Наші сини, ностальгуючи за повноцінною сім’єю, стали на бік батька і підтримали наше майбутнє примирення. Зараз я розриваюся між спілкуванням із Михайлом та бажанням моїх дітей возз’єднати батьків. Я не маю бажання повертатися до колишнього чоловіка, але я боюся, що відносини з Михайлом викличуть відторгнення у дітей.