Життя прийняло несподіваний оборот, коли я дізналася дивовижну правду. Моя свекруха, Оксана Олегівна, завжди була дуже доброю, зустрічала мене з дітьми у будь-який день тижня у будь-який час дня. Вона плекала наші стосунки, ніби я була її рідною дочкою, і це захоплювало мого чоловіка. Однак одного вечора в п’ятницю вся ця картина зіпсувалася. Прийшовши до свекрухи без попереднього дзвінка, я виявила, що її немає, адже на мої стуки ніяк не відповідали. Прогулюючись заднім двором, я натрапила на несподівану розмову Оксани з її сусідкою, Іриною.
Їхні слова пронизали моє серце, як мечі. Оксана висловлювала своє розчарування з приводу мене, критикуючи мої навички виховання та господарювання. Вона у невигідному світлі порівняла мене з Юлею, «ідеальною невісткою» сусідки, яка готувала, прибирала і працювала не покладаючи рук, а мені, за її словами, ледве вдавалося тримати сім’ю на плаву. Це одкровення було справжнісінькою зрадою з її боку, з боку жінки, яка протягом семи років не виявляла до мене нічого, крім доброти.
Усміхнену, привітну Оксану, яку я весь цей час знала, змінила озлоблена, скривджена жінка, яка, здавалося, ненавиділа мене. Я пішла того дня, вирішивши більше не відвідувати її, з’їдаючись ниючим болем у грудях від почутого. Чи була я поганою невісткою тільки тому, що віддавала перевагу збалансованим відносинам з чоловіком підпорядкуванню її очікуванням? Лицемірство Оксани Олегівни спантеличило, і ця ситуація змусила мене переосмислити все, особливо свої стосунки з нею. Жінка, якій я колись довіряла і якою захоплювалася, виявилася недостойною ні того, ні іншого.