10 років тому я була змушена шукати роботу за кордоном через фінансові труднощі. З моїм чоловіком, годувальником нашої родини, стався нещасний випадок на будівельній роботі, внаслідок чого він втратив працездатність. Він був наляканий, не впевнений у нашому майбутньому, але я заспокоїла його, пообіцявши знайти рішення. Моїм рішенням було приєднатися до подруги та поїхати до Португалії, щоб працювати на фабриці.
Робота була важка, але я це передбачала. Гроші були пристойні, більшу частину я відсилала додому чоловікові та дітям, залишаючи собі тільки на найнеобхідніше. Я не поверталася додому доти, доки не отримала жахливу звістку про смерть чоловіка. Його смерть сильно вдарила по мені, особливо тому, що я так і не змогла з ним попрощатися. Я повернулася додому, сподіваючись знайти втіху у своїх дітях, але вони не зустріли мене тепло. Коли я оголосила про свій намір залишитися назавжди, вони були приголомшені.
Вони запропонували мені ночувати в літній кухні, тому що наш будинок “занадто тісний”. Серце розривалося від усвідомлення того, що у дітей, заради яких я працювала, немає місця для мене в моєму ж будинку, який я побудувала на свої зароблені гроші. На щастя, у мене були заощадження. Я відремонтувала літню кухню, зробила її придатною для житла і зараз мешкаю там, задоволена всім. Я не тримаю зла на своїх дітей. Я пожинаю те, що посіяла – синів, які нехтують своєю матір’ю. Але життя продовжується…