– Олечко, кохана, чому саме в село? Ти витончена та чарівна жінка, яка завжди жила в місті… Він простий сільський житель. В чому причина? Невже кохання змушує жертвувати комфортом? А в нашому віці про яке взагалі кохання можна говорити? – нарікала подруга Людмила, засмучена новиною. – Люда, це все не головне. Він не звичайний сільський мешканець. Василь чудовий та освічений чоловік. Так, на заході життя кохання зовсім інше. Мені п’ятдесят вісім, йому шістдесят. Але в його очах любов і ласка, та й він щось у мені побачив… Після парочки візитів до нього місто здається задушливим… Хоча у нас велика квартира, напруга зростає з кожним днем. Зять у мене вольовий, а внучці потрібен простір. Дочці зі мною теж нелегко… як то кажуть, надто багато господинь на одній кухні. – Ага! Я так і знала, Олечко!
Ти робиш це для дочки! Діти на першому місці, ти на другому, правда? – голос Людмили надломився, – як я перенесу твою відсутність? Наша дружба триває все життя. – Приїжджай до нас в гості! – Ольга міцно обійняла Людмилу. Вони були нерозлучні протягом десятиліть. Вісімнадцять місяців пролетіли непомітно. Ольга оселилася у новій квартирі разом із Василем. Спочатку односельці були налаштовані скептично. Вони не могли зрозуміти її ставлення та поведінку. Поступово вона завоювала їхні серця своїм привітним характером. Вона знаходила радість у новому житті, хоч і сумувала за Людмилою. Василь виявився справжнім чоловіком мрії. – Олечко, не турбуйся про сад. Я доглядатиму його. Поки ти тут, у нашому будинку буде тепло, а сад на мені!
– Василь завжди заспокоював її, розуміючи її неприязнь до дачних клопотів. Ольга вміла створювати затишну атмосферу в будинку, за це її чоловік і цінував. Тойм день був особливим – її день народження. У гості приїхала Людмила, і будинок миттєво пожвавішав. Коли святкування пішло на спад, Людмила запитала Ольгу: – Не шкодуєш, що поїхала з міста? – Ой, Людо… Ні крапельки не шкодую! Тут спокійно, люди прекрасні. Василь – мій скарб. З ним я знайшла спокій та захист. Вони прожили щасливо майже вісімнадцять років. Потім, коли йому ледве виповнилося 90, Василь тихо пішов із життя. Після його відходу Людмила регулярно відвідувала його. Навіть дочка Ольги та її родина надавали підтримку. І все-таки Ольга не могла знайти заспокоєння. Вона повільно в’янула без свого коханого Василя. Через півтора року Людмила знайшла подругу мирно сплячою, з усмішкою на обличчі. Ольга знайшла Василя на тому світі…