Таїсія Львівна, працьовита вдова, займалася домашніми справами та сиділа на вулиці, спостерігаючи за перехожими. Її діти, які живуть далеко, часто дзвонили їй, але приїжджали тільки з особливих випадків, привозячи міські делікатеси. Життя її дітей було насичене кар’єрою: Ілля – лікар, Славко – інженер, а Рита – вчитель англійської мови. Колись онуки проводили з нею літо, але згодом спілкування з бабусею замінив їм Інтернет. Після смерті чоловіка самотність охопила Таїсію.
Її сусідка Марія стала її єдиним співрозмовником. Жінки розробили ранковий ритуал, насолоджуючись щодня чаєм, випічкою та суспільством один одного. Марія, як завжди жвава, якось висловила думку, що Таїсії потрібен чоловік, щоб розділити з нею тягар і радість життя. Коли Таїсія сиділа на лавці і згадувала слова Марії, поряд із нею присів незнайомець на ім’я Мирон. Він пояснив, що Марія розповіла йому про Таїсію, а він сам шукав супутницю життя після смерті дружини. Мирон сказав, що його вразила акуратність Таїсії та її кулінарні здібності з розповідей Марії. Чоловік вже уявляв собі комфортне спільне життя в будинку Таїсії, здаючи в оренду свій власний задля додаткового доходу.
Все йшло гладко, проте Мирон припустився великої помилки, прокоментувавши вагу Таїсії. Вона з теплотою згадувала, як її покійний чоловік Олексій дорожив нею на всіх етапах життя, незалежно від її зовнішності та зайвих 2-3 кілограми. Таїсія сказала, що їй не потрібний ніхто менше, ніж її коханий покійний чоловік Олексій. Таїсія твердо попросила Мирона шукати спілкування в іншому місці, а сама повернулася до будинку. Мирон же, спантеличений, просто пішов. Таїсія зрозуміла, що спогади про чоловіка гріють її душу більше, ніж інші чоловіки зі своїми поглядами та думками.