Протягом усього заміжнього життя я ніколи не дбала про заробіток, тому що ми жили в комфорті в просторому будинку з двома дітьми. У 46 років тимчасова смерть мого чоловіка змусила мене шукати роботу за кордоном, а якщо бути точніше – в Італії. Друзі та родичі сумнівалися в цьому, оскільки ми мали значні заощадження для якісного життя для мене, проте моєю головною мотивацією тоді було забезпечення майбутнього моїх дітей. Через деякий час дочка оголосила, що виходить заміж, і я вирішила залишити наш будинок їй.
Мій новий зять, працьовита і відповідальна людина, запевнив мене, що будинок знаходиться в надійних руках. Вже з Італії я вислала їм гроші на ремонт. Я також підтримала свого сина, виділивши йому ділянку землі, якою ми володіли, та профінансувавши будівництво його будинку на цій ділянці. Через роки, бачачи стабільні способи життя своїх дітей, я задумалася про покупку будинку і для себе. Мої діти мали сім’ї, тому жити з ними було б не дуже комфортно. Я довірила гроші своєму синові, який купив для мене трикімнатну квартиру. Потрібно було шість років, щоб зробити її придатною для житла.
Проте, вирішивши повернутися, я виявила, що син поселив у моїй квартирі свою дочку, вважаючи, що я не скоро повернуся на батьківщину. Виправдання сина мене не влаштувало. Я сказала йому, що виконала свій обов’язок щодо їх забезпечення, і тепер уже їхня черга дбати про своїх дітей. Я запропонувала його дружині поїхати до мене в Італію на роботу, а синові – продати свій будинок і купити квартиру для себе та доньки. Він відмовився, пославшись на свої вкладення в будинок, але я нагадала йому, що це були мої гроші. Отже, ситуація досі залишається невирішеною. Я не збираюся поступитися своєю квартирою. Подивимося, як син вийде із цієї ситуації.