Я заміжня за Анатолієм уже шість років. Мені був лише 21 рік, коли ми одружилися, і я наївно прагнула бути ідеальною дружиною – готувати, прибирати, стежити за своєю зовнішністю. Зараз я маю гідну роботу бухгалтера, і ми живемо у стабільному шлюбі. Минулого року нам навіть удалося купити власну квартиру, і ми подумуємо про розширення родини. Анатолій – чудова людина, але в нього негнучкі погляди на домашню їжу, що йдуть від традиції матері готувати щодня свіжі страви.
Коли я почала працювати, підтримувати цей режим було складно. Анатолій не визнавав цього напруження, оскільки звик до норми, встановленої його матір’ю. У своє професійне свято я запланувала особливу вечерю вдома. Незважаючи на те, що я очікувала жесту у відповідь з боку Анатолія, він залишився байдужим. Я була вражена, коли він безтурботно з’їв вечерю і пішов дивитись телевізор. Наступного дня мої колеги влаштували святкову вечірку. Близько шостої вечора почалися роздратовані дзвінки Анатолія з приводу вечері.
Я повернулася додому до розлюченого чоловіка, котрий відмовився розігрівати залишки їжі. Конфронтація закінчилася тим, що я зі сльозами на очах замкнулась у туалеті. Наступного дня я розповіла своїм подругам про жорсткі очікування Анатолія – на їхнє величезне здивування. Вони переконували мене змінити наш порядок приготування їжі, але я не могла позбутися думки, що, можливо, вже занадто пізно намагатися якось виправити ситуацію.