У 64 роки, повернувшись з роботи в Італії, я виявила, що живу через дорогу від свого колишнього коханця та кращого друга, чого я ніколи не могла собі уявити. Коли мені було 38 років, мій чоловік помер, покинувши мене і нашу єдину дочку, яку ми виростили та виховали. Через три роки після смерті чоловіка моє життя змінилося, коли я познайомилася з вдівцем Мирославом під час одного з наших візитів на могили наших половинок. Цей несподіваний зв’язок переріс у глибоку прихильність, яку я приховувала, відчуваючи провину за такі стосунки.
Зрештою, я зізналася у своїй знову набутій любові своїй найближчій подрузі і хрещеній моєї дочки, Марині, яка попросила познайомити її з Мирославом. Я познайомила їх на своєму дні народження, не підозрюючи про майбутні наслідки. Невдовзі після цієї зустрічі Мирослав почав віддалятися від мене і зрештою зовсім зник із мого життя. Я залишилася розгубленою і з розбитим серцем. Приблизно водночас Марина розлучилася зі своїм чоловіком і поїхала до Італії. Намагаючись забути про душевний біль та покращити своє фінансове становище, я теж переїхала туди.
За кілька років я заробила достатньо грошей, щоби відремонтувати свій будинок. Повернувшись, я виявила, що Марина за допомогою Мирослава будує будинок прямо навпроти мого. Я дізналася, що вони почали зустрічатися після мого дня народження, що й призвело до розлучення Марини та їхнього спільного з Мирославом від’їзду до Італії. Тепер я змушена щодня спостерігати їхнє щасливе життя, живучи одна. Образа на їхню зраду – мій постійний супутник, що затьмарює спокійне існування.