У нашій родині були мої батьки, брат Микола, сестра Люба та я. Батьки пішли з життя кілька років тому, залишивши свій сільський будинок порівну нам трьом. Житло довгі роки було порожнім, зрідка його обслуговували ми з чоловіком. Люба багато років тому переїхала до Польщі по роботі, де згодом вийшла заміж. Незважаючи на відстань, ми зберегли міцний зв’язок.
Вона завжди згадувала мене з подарунками та добрими побажаннями, знаючи, що ми із сім’єю живемо скромно у нашій двокімнатній квартирі. Микола, навпаки, віддалився від нас відразу після одруження. Він та його дружина вели благополучне життя, володіли своїм будинком та машиною. Кілька місяців тому моя донька вийшла заміж і зіштовхнулася із житловим питанням. Я запропонувала наш порожній сільський будинок як тимчасове рішення.
Чекаючи згоди брата і сестри, я була приголомшена, коли Микола зажадав, щоб ми викупили його частку, якщо хочемо, щоб наша дочка жила там, добре знаючи, що ми не можемо собі цього дозволити. Від безвиході я зателефонувала Любі, яка з жахом дізналася про слова Миколи. Вона запропонувала викупити частку брата та повністю залишити будинок нашій племінниці. Вона дуже хотіла, щоб про наш сімейний будинок дбали, і вірила, що наші батьки зі своєї небесної обителі будуть задоволені таким рішенням.