Вийшовши заміж, я переїхала з батьківського дому в орендовану квартиру разом із чоловіком. Однак я не забувала про своїх батьків і часто відвідувала їх, навіть надавала фінансову підтримку після того, як вони вийшли на пенсію. Я щомісяця надсилала батькам по 3 тисячі зі свого банківського рахунку, що було для них значною сумою.
Однак усе змінилося, коли я втратила роботу і була змушена виїхати зі столиці через ситуацію, що склалася в країні. Ми з чоловіком переїхали жити до його родичів до Польщі, де його тітка щедро забезпечувала нас, доки я шукала роботу. І ось одного разу зателефонувала моя мама, розсерджена тим, що я не перевела гроші на її рахунок минулого місяця. Я пояснила, що втратила роботу і живу на зарплату чоловіка, але вона лише дорікнула мені, що я поїхала і забула про них.
Мені було боляче та незрозуміло від ситуації. Я завжди підтримувала своїх батьків, але тепер, коли мені була потрібна підтримка, їх не було поряд. Я задавалася питанням, чи не помилилася я і чи має рацію моя мама, що я мала залишитися, аби допомагати їм. Але я знала, що зробила все можливе, щоб підтримати їх, і тепер мені потрібна була підтримка у відповідь. Було прикро, що моя сім’я цього не розуміла.