Мені було вже шістдесят два роки, я жила сама, на пенсії, але ще трохи підробляла, поки моя дочка, Надя, не попросила мене про допомогу. Їй було тридцять років, вона була заміжня і мала однорічного сина. Їхнім основним джерелом доходу була зарплата Наді, яку вони використали, щоб виплатити кредит за квартиру. Надя попросила мене піти з роботи і доглянути її сина, поки вона повернеться на роботу.
Я вагалася, бо не хотіла від когось залежати, навіть від власної дочки. Але зрештою я погодилася допомогти їй. Проте дбати про мого онука Сашка було нелегко. Він був галасливою дитиною, не міг всидіти на місці ні хвилини, не любив їсти і неспокійно спав. Після кількох місяців догляду за Сашком моя дочка та її чоловік раптом не змогли заплатити за мою квартиру. Вони пообіцяли заплатити згодом, але наступного місяця все повторилося. Я відмовилася більше дбати про Сашка та повернулася на роботу. Моя дочка загрожувала мені, кажучи, що я забуду про те, що в мене є онук і дочка, якщо не перегляну свою позицію. Минуло кілька місяців, і я зустріла свого зятя у торговому центрі.
Він розповів мені, що для Сашка знайшли няню, яка виявилася мамою моєї колеги. Надя образилася на мене і заборонила Сашку навіть згадувати моє ім’я. Про борг за комунальні послуги вони забули, і я оплачувала все сама. Я була скривджена їхньою поведінкою і думала, яка невдячна в мене дочка. Через п’ять років Галина, мати моєї колеги, стала дуже слабкою, і дочка прийшла вибачитись і знову попросити мене про допомогу. Я погодилася забирати Сашка з садка і посидіти з ним три години, доки Вадим не прийде з роботи. Проте стосунки між нами залишалися натягнутими. Я з гіркотою думала про те, як так вийшло з моїми рідними людьми, невже я одна у всьому винна?!