Любові Миколаївні зателефонувала жінка, яка назвалася її дочкою Тетяною, яку вона вдочерила. Зніяковівши, Любов Миколаївна неохоче почала розмову з Тетяною. Та хотіла повернутися до неї і питала про свого батька Леоніда Вікторовича. Любов повідомила їй, що його вже немає в живих, і так само неохоче продовжила розмову. Тетяна згадала сина Сергія, якого вона в дитинстві залишила з прийомними батьками, а тепер хотіла б з ним возз’єднатися.
Любов, намагаючись осмислити ситуацію, докорила їй, що вона покинула Сергія, коли той народився з серйозними nроблемами. Тетяна, відчуваючи себе загнаною в куток, захищала свої дії, говорячи, що була молода і дурна. Вона наполягала на тому, що є законною матір’ю Сергія, незважаючи на те, що була відсутня цілих двадцять років. Люба зруйнувала ілюзії Тані, повідомивши, що вони з Леонідом Вікторовичем є заkонними батьками Сергія, і до інших їм немає діла. Розмова набула емоційного обороту, коли Тетяна поцікавилася самопочуттям Сергія.
Любов обдурила її, сказавши, що у Сергія nогане здо ров’я, він не може тримати телефон і говорити. Розчарована вже вкотре, Любов зажадала, щоб Тетяна більше ніколи не дзвонила, і повісила слухавку. У цей момент відчинилися вхідні двері, і увійшов здо ровий двадцятирічний Сергій. Він радісно привітався з матір’ю і, помітивши її напружене обличчя, запитав, що сталося. – Ой, та нічого особливого, мені трапилося сумне відео в мережі, – Любов відмахнулося, як від неприємного дзвінка когось із минулого. Вони пройшли на кухню, і Любов подякувала долі за Сергія. Якщо її дочка вийшла такою невдячною, то добре, хоч Сергій для неї надійне плече.