Одного осіннього дня з похмурим сірим небом Анатолій дивився у вікно з сумними думками. Він тримав фотографію Рити у чорній дерев’яній рамці, згадуючи її загадкову посмішку. Пройшов рівно рік з моменту їхнього розставання, і сьогодні була річниця її с мерті. Анатолій вирішив відвідати її моrилу… Він ретельно причесався, тепло одягнувся і купив букет осінніх айстр, перш ніж сісти в автобус і поїхати на цви нтар. Дорогою він думав про неп остійність життя і сумнівався у своїх цілях на майбутнє. Його дочка жила далеко, а онук ріс без нього, через що він почував себе ізольованим від родини.
Прибувши на цви нтар, він сів на дерев’яну лаву перед пам’ятником Рити і заговорив з нею, сподіваючись, що вона його почує. Він поклав айстри на її горбок і залишався там більше години, доки не пішов дощ. Залишивши цвин тар, Анатолій вирішив прогулятися мостом через річку. Там він побачив молоду дівчину в темному плащі, яка тремтіла і плакала, тримаючись за паркан. Він підійшов до неї і побачив, що вона вагітна. А потім він дізнався, що чоловік покинув її, залишивши без дому, і їй не було до кого звернутися. Анатолій запропонував їй допомогти, відвізши до себе додому .
Як тільки вони приїхали, Анатолій показав їй квартиру та запропонував зупинитися в одній із кімнат. Потім він отримав дзвінок від своєї дочки та онука, які згадали про Риту та запевнили його, що він не один. Анатолій розповів дочці про дівчину, яку привів додому, але та, на диво, розлютилася та звинуватила батька в наївності. Наступного ранку Анатолій знайшов записку від дівчини, в якій говорилося, що вона повернеться до гуртожитку.
Він зрозумів, що дівчина чула все, що сказала його дочка. Він пошкодував, що розповів все своїй дочці. Єдине, що він міг зробити, це взяти справу до рук. Через кілька днів він знайшов дівчину на швейній фабриці, де вона працювала, і переконав її повернутись і жити з ним. Весною вона народила дівчинку Олечку, зробивши Анатолія дідусем. Життя Анатолія стало яскравішим, і він відчував себе молодшим завдяки присутності своєї нової родини.