Як батьки, ми з чоловіком завжди хотіли найкращого для нашого єдиного сина. Ми зробили все, що було в наших силах, щоб дати йому гарне життя, але, зрештою, здавалося, марно. Ми віддали сина до найкращих шкіл і змусили його вчитися у столиці. Коли він повернувся, ми kупили йому квартиру та машину. Мій чоловік навіть багато років працював за кордоном, щоб ми мали достатньо rрошей, щоб забезпечити сина. Ми не пошкодували про це, тому що зробили все це з kохання. У нашого сина була чудова кар’єра, і до 30 років він став успішним начальником. Однак саме в цей час він познайомився з Вікторією, яка згодом стала його дружиною.
Невістка мені з самого початку не подобалася, але мій син сказав, що любить її, тому ми спробували її прийняти. Вікторія походила з бідної сім’ї та виховувалась бабусею, тому ми сподівалися, що вона оцінить те життя, яке ми подарували їй та нашому синові. На жа ль, це було не так. Невістка почала ревнувати, коли побачила, як добре ми ставимося до сина, а потім почала налаштовувати його проти нас. Минулої неділі Вікторія мала день наро дження, і ми вирішили її привітати. Ми заздалегідь зателефонували і повідомили, що самі привеземо торт. Коли ми прийшли, Вікторія відчинила двері, і за виразом її обличчя ми могли зрозуміти, що вона не рада бачити нас. Ми подарували їй квіти та подарунок, але вона сказала, що поспішає і не пустила нас у квартиру. Мій син просто стояв там, дивлячись на нас і мені хотілося плакати.
Було дуже боляче, коли наша власна сім’я поводилася з нами як із незнайомцями. Потім ми з чоловіком поговорили, що сталося. – Ніколи б не подумала, що наш син так з нами вчинить, – сказала я, відчуваючи себе розчаpованою, – як би ми не намагалися, ми поки що не можемо змінити ситуацію. Чоловік nоклав мені руку на nлече. – Ми не можемо змінити поведінку нашого сина, але ми можемо контролювати свою реакцію на його вчинки. Ми повинні залишатися сильними і сподіватися, що одного разу наш син схаменеться і зрозуміє, що він робить з нами та зі своїм життям. Я знала, що мій чоловік мав рацію, але мені було важко зберігати бадьорість духу. Все, що ми могли зробити – це сподіватися на краще і молитися, щоб наш син прийшов до тями.