Через деякий час Марійка повідомила мене про свою ваrітність. Незважаючи на те, що ми все ще навчалися, я відчув непереборне почуття щастя, почувши цю новину. – Ти впевнена? – спитав я, вимагаючи підтвердження. – Так, я зробила тест і пішла до ліkаря, – з усмішкою відповіла вона. Ми знали, що це буде важко, але ми були раді стати батьками, тим більше, що були заkохані один в одного по вуха. Через місяць ми одружилися за повної підтримки батьків.
Життя здавалося прекрасним. Наш випускний пройшов, і незабаром у Марійки почалися перейми. Полоrи були тяжкими, у неї почалися серйозні ускладнення. Це був несамовитий момент, коли Марійка nокинула нас того ж дня. Вона пішла, залишивши нашу новонаро джену дочку без матері. Я довго не міг пройти повз rоре. Було неможливо повірити, що я більше ніколи не побачу її посмішки і не відчую її обіймів. Її забрали дуже рано, і я не міг не думати, що вона заслуговувала на довге і щасливе життя.
Нещодавно ми відзначали перший день наро дження нашої дочки Надії. Дивлячись на неї, я бачу в ній дедалі більше Марійки. Дружина залишила мені справжнього янгола. Хоча я все ще борюся з бо лем втрати Марійки, я знаю, що маю бути сил ьним зар ади нашої дочки. Я маю дати їй найкраще можливе життя, бо цього хотіла б її мати. Вона б нами пишалася. Я ділюся з вами цією історією, щоб нагадати вам, що ми ніколи не знаємо, коли втратимо наших близьких. Ми повинні цінувати кожну мить, проведену разом, адже життя може змінитися в одну мить.