Коли я вперше зустріла свого майбутнього чоловіка, він розповів мені, що підтримує своїх племінників з того часу, як його сестра та її чоловік загинули внаслідок нещасного випадку. Нині два його племінники живуть зі своєю бабусею, матір’ю Юри. Однак, оскільки вона є nенсіонеркою, Юра доnомагає їм фіна нсово. Я не розглядала це як nроблему, але й не відчувала жод ного особливого бажання дбати про чужих дітей. Я не дуже люблю дітей, і Юра теж ніколи не захоплювався їхнім вихованням. Після того, як ми одружилися, моя свекруха наполягла на тому, щоб ми взяли до себе дітей .
За її словами, Юра – дядько, і він зобов’язаний їх виховувати. Вона також стверджувала, що вона більше не має сил сама ростити та виховувати двох дітей. Однак ми відмовилися і заперечили пропозицію нашої свекрухи, як і інші родичі, які проповідували про шляхетність, але не хотіли брати до себе чужу дитину. Я не знаю, чи зможемо ми витримати тиск з боку нашої свекрухи та інших родичів, але дуже сподіваюся, що Юру не переконають взяти племінників жити до нас. Хоча ми співчуваємо становищу дітей, але не відчуваємо себе зобов’язаними брати їх до себе та виховувати як своїх рідних.