З моменту випуску минуло десять років, і Яна подумала, що настав час возз’єднатися зі своїми колишніми однокласниками. Всі вони в призначений час прибули в ресторан і почали надолyжувати втрачене. – Боже мій, ти можеш повірити, що минуло десять років відколи ми закінчили школу?! – виrукнула Яна. – Я знаю, час летить так швидко, – відповів один із її друзів. Поки вони балакали, до кімнати зайшов високий, добре одягнений чоловік, і загальна увага перейшла на нього.
Однокласникам Яни стало цікаво, і вони почали гадати, хто він такий. Один із хлопців перервав їхні здогади і сказав: «Це Діма!». У кімнаті запанувала тиша, всі дивилися на чоловіка з недовірою. Діма був тим самим хлопчиком, з якого вони знущалися в школі. Вони були здивовані, побачивши, що він виглядає таким успішним та красивим. Один із друзів Яни набрався сміливості, підійшов до Діми і сказав: – Привіт, Дімо, давно не бачилися. Як справи у тебе? Діма посміхнувся і відповів: – Вітання! Та начебто непоrано. Декілька років тому я заснував власну компанію, і справи у неї йдуть добре. Його однокласники були вражені, почувши це.
Вони пам’ятали Діму як тихого хлопчика, у якого завжди списували домашню роботу і який щосили намагався завести друзів. Їм було соромно за те, як вони поводилися з ним. – Не можу повірити, що ми раніше з нього сміялися, – сказала одна з подруг Яни. – Так, ми всі так помилялися щодо нього… – поrодилася інша. Діма пішов рано, але його успіхи справили незабутнє враження на колишніх однокласників. Вони зрозуміли, що були неправі, засуджуючи його, і навчилися ніколи не недооцінювати чийсь потенціал.