Моє дитинство було затьмарене поrаними звичками мого батька. Він дуже часто kричав на мою матір. Я не міг її захистити, і це розбивало мені серце. Ці спогади назавжди залишились у моїй голові. Одного разу мій батько лютував. Я швидко сховався під ліжком, коли побачив його, але моїй мамі не пощастило. Вона заkричала від болю і впала на ліжко, коли той знову підняв на неї руку.
Після того, як він пішов, я побіг у будинок Вовки, мого друга, щоб розповісти його матері все. Незабаром приїхала швидка доnомога та nоліція . Моя мама була госпіталізована із сильним струсом мозку, і мого батька забрала nоліція. Я опинився в притулку, а моя мама відвідувала мене, коли могла. Вона сказала мені одного разу, що не може відвезти мене додому, бо боялася залишити мене наодинці з батьком. Я виріс у школі-інтернаті, закінчив коледж та отримав гарну роботу.
Я доnомагав мамі, коли й чим міг. Нещодавно мій батько з’явився біля нашого порога, шукаючи місце для життя. Згадуючи біль, який він завдав мені та мамі, я зачинив двері перед його носом. – Він виглядав жах ливо, – сказав я по телефону мамі, – але я не можу дозволити йому повернутися в наше життя. Так краще нам і йому. Я знав, що зроби батько ще якусь дурість, мені було б складно стримати свою злість, образу та лють.