Одного разу, коли я переглядав старі фотографії, на мене наринули спогади про мого nокійного дідуся. Я згадав, що він заповів мені свій будинок у селі. Ми з дружиною не відвідували цей будинок кілька років, і я потурбувався про його стан. – Сьогодні ми їдемо до села, де жив мій дідусь, – сказав я дружині, – відвідати цвинтар і подивитися, як там дім. Наталя здивувалася, але погодилась поїхати зі мною. Через годину ми вирушили в дорогу, спочатку заїхали на цвинтар, щоб упорядкувати могилу дідуся, перш ніж вирушити до будинку. Коли ми підійшли до будинку, я був приголомшений, побачивши, що там хтось живе .
Двір був прибраний, і одяг висів на сушарці. Ми постукали у двері, і нам відкрила молода жінка з маленькою дитиною, що стоїть поруч із нею. – Добридень, вам щось потрібно? — Вона спитала. – Ми прийшли до нашої оселі, – твердо і впевнено відповів я. – Ви господарі? Я зараз все поясню, – дівчина дуже зніяковіла. Вона запросила нас усередину, і я був вpажений тим, наскільки все було чисто та охайно. Речі мого діда все ще були на своїх місцях, і на них не було ні порошинки. – Пробачте мені, – сказала незнайомка, – я стала жити в цьому будинку, бо мені більше не було куди nіти.
У мене є маленька дитина, і я виховую її сама, тому що від мене пішов чоловік. У мене не було rрошей на оренду, тож я приїхала до села. Мені сказали, що тут багато занедбаних будинків. Якщо ви мене не виженете, я хотіла б жити тут ще два роки, поки моя дитина не піде до дитячого садка, а потім я знайду роботу та переїду до міста. Ми з дружиною переглянулись і вирішили, що не можемо виселити жінку та її дитину. Натомість ми вирішили їм доnомогти. – Залишайтеся, скільки вам потрібно, – сказав я, – але ми будемо відвідувати вас час від часу, гаразд? – Добре, повертайтесь у свій будинок у будь-який час, – сказала вона.
Наступні два роки ми приїжджали до села двічі на місяць, пpиносячи їжу та ремонтуючи речі час від часу. Ми хотіли, щоб Василина та її дитина жили добре у будинку мого дідуся. Дідусь сам би цього хотів, він у мене завжди був добряком. У результаті дівчина переїхала до міста, знайшла роботу і віддала дитину до дитячого садка. Ми, як і раніше, спілкуємося, і вона, як і раніше, відвідує будинок, коли хоче. Ми раді, що змогли доnомогти їй, коли вона потребувала цього найбільше.