Лариса Василівна готувалася до святкової вечері. Цього вечора була річниця весілля, а вони з чоловіком завжди відзначали це свято вдвох. Вона готувала романтичну вечерю, готувала щось смачненьке, запалювала свічки. Після вечері чоловік ставив музику та запрошував її на танець. Діти завжди такого дня зали шалися у бабусі. А сьогодні вже двадцять восьма річниця їхнього весілля. Діти давно виросли, подарували їм онуків та живуть щасливо.
Лариса Василівна завжди мріяла про те, щоб діти жили щасливо, також вдало одружилися, як і вона. Вона поставила курочку в духовку, дістала святкову скатертину, накрила на стіл і розглядала старі фотографії, доки чоловік повернеться додому з роботи. А він був начальником, дуже важливою та зайнятою людиною. Вона розглядала їхні весільні фото, потім знімки перед полоровим будинком, коли її вже виписали. І всі важливі моменти їхнього спільного довгого щасливого життя були зафіксовані на фотографіях.
Курочка давно була готова, але чоловік не повертався. Вона чекала на нього довго. Вже було дві години ночі, коли вона зважилася зателефонувати всім лікарням, адже у чоловіка телефон був вимкнений, а вона й не знала, що думати. Під ранок повернувся чоловік напідпитку. Нічого не пояснив, поїв, помився та пішов на роботу. Лариса навіть пішла до нього на роботу, щоб дізнатися про причину його поведінки, але він був на якійсь зустрічі.
Повернувся він тільки віялом, На розпитування дружини відповідав дуже холодно. Сказав, що кохання у них давно минулося. Живуть вони один з одним лише за звичкою. У нього вже інша, тож відзначати річницю не було сенсу. Лариса нічого не розуміла. Як же чоловік холодно з нею говорив? Начебто чужі люди один одному. Він зізнався, що його влаштовувало життя з Ларисою, бо вона гапна господиня.
Лариса подумала, що він хоче з нею розл учитися, але ні. Його коханка теж була заміжня і не збиралася розл учатися. На розл учення Лариса не подала. Соромно було присвячувати людей у їхнє життя. Так і мешкали. Навіть діти ні про що не підозрювали.