Ірина неохоче pозліпила очі і подивилася на годинник. Знову прокинулася на кілька хвилин раніше за будильник. За вікном було ще темно. Тяж ко зітхнувши, жінка встала, накинувши халат на плечі, пішла на кухню. У голові крутилася думка: черговий ранок, черговий день бабака. Це колись закінчиться? Вона швидко приготувала тісто для оладок, коли діти прокинулися, кухні вже розійшовся приємний аромат. Сини швидко всі з’їли і почали збиратися до школи.
Ірина тим часом приготувала сніданок та обід для чоловіка, який ще спав, і почала одягатися на роботу. Майже годину діставалася до роботи у тісній маршрутці. Дощова погода зовсім не вселяла оптимізму. У непоказному офісі шеф зазвичай під кінець місяця рвав і метал. Довелося приховати емоції під чемною маскою і сісти переробляти звіти останнього місяця.
Надвечір вона си льно втомилася, і навіть чашка міцного американо більше не рятувала. Вона їхала назад додому, коли зателефонувала найкраща подруга. -Слухай, я не можу від тебе це приховувати. Я сьогодні твого чоловіка бачила з іншою у кафе. Він її цілyвав. Ірина затулила обличчя руками. Ну чому все так одразу? Як вибратися із цього kошмару?