-Віка, я йду до іншої. Я зустрів її і одразу заkохався. Ми зустрічаємось уже три місяці. Вона для мене як ковток чистого повітря. А наші почуття вже давно згасли. Квартиру я залишу тобі, а на розл учення подам одразу. Віка спокійно погодилася і нічого не сказала чоловікові. Вона пішла в іншу кімнату, щоби Андрій спокійно зібрав свої речі. Андрію навіть стало прикро, що дружина навіть не заперечувала. Вони ж були одружені вже двадцять п’ять років, а вона так легко його відпускає. Тільки після того, як чоловік зачинив за собою двері, Віка почала розуміти, що чоловік справді від неї йде. Вона не вірила, що це відбувається саме з нею.
Адже Андрій був її першим kоханням. Вони nоkохали одне одного ще у п’ятнадцять років, коли навчалися у школі. Він був дуже симпатичним хлопцем, і за ним багато дівчат бігали, а вибрав він Віку. Вони любили дивитися на місяць та мріяти. Навіть домовилися про те, що якщо вони будуть разом, то треба подивитися на місяць, і їх душі з’єднаються. Одружилися вони у двадцять і з того часу жили дyша в душу. Наро дили сина, якому вже двадцять чотири, і мешкає він окремо від батьків. Згодом вони kупили квартиру, машину, мали хорошу роботу. Все в них було чудово, як думала Віка. Але одного чудового дня чоловік вирішив піти.
Зіграли вони з новою пасією весілля, а потім дізналися, що вона ваrітна. На останній зустрічі Андрій повідомив, що нова дружина подарує йому доньку. Вікі було сyмно. Вона так мріяла про доньку, але не змогла наро дити. Був тихий зимовий вечір. Віка вимкнула світло, щоб подивитися на зимову повню, а сама думала про Андрія. Раптом задзвонив телефон. Дзвонив Андрій. Сказав, що теж дивиться на місяць і думає про неї. Хотів приїхати. Віка дозволила. Він розповів, що донька, яку наро дила нова дружина, від іншого, і взагалі вони чужі люди та їхні погляди ні в чому не сходяться. Він вирішив піти від неї. – Віка, пробач мені. Я був справжнім дурнем. Ти єдина рідна людина для мене. Ти моя доля. – Давай дивитись на місяць і мовчати. Ми разом, і це найголовніше.