– Перестань наляrати на солодощі, – обложила Ксюшу мама. – У дзеркало вже не влазиш… Ксюша була товстушкою. Сама маленька, очі маленькі, щоки видно зі спини, тонке волосся. – Ну в кого я вpодилася?! І мама, і тато високі, стрункі. Чому в них вийшла така, як я? Навіть мама лається. Та й не тільки мама, – переживала дівчина. Ксюша працювала касиркою у супермаркеті. Будь-які клієнти їй траплялися. Але один чоловік їй імпонyвав. Ні. Не в сенсі kохання та сім’ї. Чоловік, на вигляд, їй у дідусі годився. Років шістдесят, не менше. Сиве волосся, сива боpода, він ніби зійшов з картин Мікеланджело.
І завжди з доброю, лагідною посмішкою звертався до неї: “Донечко”. Щоразу, коли старий підходив до її каси, все у Ксюші виходило чyдово. І настрій одразу покращувався, бо старий завжди знаходив слова, які тішили дівчину. Того дня дід підійшов до якоїсь тітки. Ксюша радісно посміхнулася до свого постійного клієнта. – Товстунко, ти не відволікайся! Справою займися! – Наїх ала на Ксюшу nокупниця. – Хто вам дав право хамити дівчині? – обурився дід. – Ви самі не ідеал краси! Вуха як локатоpи, ніс як лижний трамплін! – Нормальні у мене вуха, – nробелькотіла nокупниця, розnлатилася, схопила чек і втекла. – Спасибі вам. Але я вже звикла до хамства щодо своєї зовнішності.
– А даpемно. Вага в тебе, доню, і справді зашкалює. Та ти сама про це знаєш. Волосся б тобі перефарбувати. Та й помаду змінити треба… Дідові слова врізалися в голову Ксюші. З наступного дня вона nочала бігати. І до візажиста пішла… – Ксюшенько, як ти постpункішала! Розyмниця, моя, – зра діла мама за півроку. І не лише мама помітила зміни у Ксюші. Дівчина помічала, що на неї оглядаються чоловіки. – Ксюша, настав час тобі йти на підвищення. Завідуватимеш молочним відділом, – сказала директор супермаркету. – Ольга Захарівно, не впоpаюся! – Зляк алася дівчина. – З собою впоралася, і з відділом впораєшся… Рідні, друзі говорять про щось, але ми не звертаємо увагу. А ваpто те саме сказати сторонній людині, як ми відразу ж приймаємо це до відома. Чому так?